Сторінка логопеда

 

Дисграфія та її попередження

Найбільш поширеним видом мовленнєвого недоліку у дітей дошкільного і молодшого дошкільного віку є неправильна вимова звуків, особливо важких приголосних: с-з-ц, ш-ж-ч-щ, л-р.  У цьому віці неправильна вимова звуків – це природний етап і з віком вона минає. Але за певних умов може закріпитись у стійкий мовний дефект і привести до дисграфії.

Що таке дисграфія?

Дисграфія визначається як специфічне і стійке порушення процесу письма, обумовлене відхиленнями в діяльності тих аналізаторів, які відповідають за процес письма.

Симптоми дисграфії – це специфічні або повторювані помилки на письмі, причому помилки ці не пов’язані з незнанням правил граматики. У чому специфіка помилок? Вони з»являються саме там, де, здавалося б, допустити помилку взагалі неможливо. Наприклад, замість слова «жук» дитина пише «зук», замість «вікно» - «ікно», «дікно». Є пропуски, заміни букв, недописування слів і злиття їх в одне довге слово.

Є такі види дисграфії:

1) акустична (коли дитина погано диференціює звуки мови на слух, і відповідно, плутає їх на письмі – «як чує, так і пише»);
2) оптична (коли дитина погано засвоює зорові образи букв, букви їй здаються схожими одна на одну);
3) моторна дисграфія. Для неї характерні труднощі руху руки підчас письма, порушення зв’язку звукових образів слів, слів із звуковими і зоровими образами.

Щоб запобігти таким вадам, батьки і дорослі повинні правильно розмовляти  з дітьми з моменту народження. Речі називати чітко своїми назвами, не «сюсюкати», не «коверкати» слова.

У формі гри з маленькими дітьми імітувати звуки тварин, шум вітру, дзюрчання води, голос труби, гуркіт мотора машини і т.д. Артикуляційний апарат дитини тісно пов’язаний з дрібною моторикою пальців рук. Розвиваючи дрібну моторику пальців, дорослі розвивають артикуляційний апарат, тим самим попереджуючи в майбутньому вади звуковимови. Для цього потрібно заохочувати дитину ліпити із пластиліну, особливо дрібні деталі; складати конструктор із дрібних деталей; на нитку нанизувати бісер, починаючи з великого, а закінчуючи найдрібнішим; складати мозаїку; малювати; виконувати аплікацію.

Корисно використовувати підручні засоби: відокремити горох від кукурудзи, квасолі; розсортувати ґудзики.

Також велику роль відіграє пальчикова гімнастика. В наших пальцях знаходяться всі нервові закінчення, які подають імпульси до кори головного мозку, де знаходяться мовні центри. Тому дуже корисно виконувати такі вправи з дітьми.

Незалежно від успіхів дитини, слід намагатися створювати здоровий настрій перед школою, за яким би вона прагнула до знань, не боялася труднощів і була впевнена  в своїх вміннях.

РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ В ДІТЕЙ

ІЗ МОВЛЕННЄВИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗА

ДОПОМОГОЮ ПРИРОДНОГО МАТЕРІАЛУ

     Про особливу роль дрібної та загальної моторики в мовленнєвому та інтелектуальному розвитку дітей знають усі. Від народження маляти батьки, а потім педагоги, приділяють значну увагу тренуванню пальчиків дитини.

        Дитина пізнає світ передусім за допомогою органів чуття: розглядає його та прислухається до розмаїття звуків, досліджує на дотик, на смак, на запах. Взаємодія з оточенням неможлива без рухової діяльності дитини. Чим більше дитина рухається, тим активніша її пізнавальна діяльність, тим повніший та інтенсивніший її розвиток.

       Науково доведено, що від розвитку дрібної моторики прямопропорційно залежать розвиток інтелекту, мовлення, уваги, уяви, пам'яті, зорових аналізаторів. Навички дрібної моторики допомагають дитині обстежувати, аналізувати, порівнювати, класифікувати навколишні предмети й відповідно краще розуміти світ, у якому вона живе.

        У дитинстві, коли активно формуються мовленнєві зони, надзвичайно важливий вплив на їхній подальший розвиток мають імпульси, що надходять від пальців рук до кори головного мозку та стимулюють мовленнєву й розумову діяльність. Ще більше прості рухи кистей допомагають зняти загальне напруження, що сприяє покращенню вимови звуків, побудові логічно правильних, семантично зв'язних висловлювань.

     Саме   тому  тренування  пальців  рук,  розвиток  дрібної  моторики — необхідний стимул інтенсивного розвитку мовлення дитини, і воно набуває особливого корекційного значення в роботі з дітьми. Різноманітні вправи та завдання для пальчиків не тільки сприяють розвитку мовлення та інтелектуальних здібностей дитини, а й допомагають організувати діяльність дитини впродовж дня, привернути увагу, розвеселити, забезпечити психологічний комфорт.

Масаж кисті руки шишкою

Шишка швидко пробігає,
Ручки наші розминає.

(Затиснути шишку між долонями, перекочувати її вперед-назад. Повторювати 7—10 разів.)

 Вправна шишечка моя —
Здоровішим буду я.

(Покласти шишку па долоню, промовляти слова.)

Метелики прилетіли
І на щічки нам сіли.

(Шишечкою почергово торкатися до правої та лівої щічки, повторювати 7—10 разів.)

Крильцями полоскотали —
Діти враз веселі стали.

(Пальчиками помасажувати щічки.)

Масаж кисті руки горіхом

Веселенький біг струмочок,

(Колові рухи горіхом по долоні правої руки.)

Повернув на горбочок,

(Покласти руку на тверду поверхню, перекочувати вверх від зап'ястя до середнього пальчика.)

Стрімко вниз він покотився

(Перекочувати вниз від середнього пальця до зап'ястя.)

І в долоньці опинився.

(Так само помасажувати ліву ручку. Повторювати 5 разів.)

Комплекс вправ пальчикової гімнастики з каштанами

1. «Позбираємо каштани»

(Беремо каштани трьома пальчиками: великим, указівним, середнім)

2. «Катаємо колобка»

(Колові рухи по долонях).

3. «Натягнемо рукавички»

(Тримаючи каштан пальчиками однієї руки, гладимо другу руку з обох боків)

4. «Тук-тук»

(Постукуємо каштанчиком по кожному пальчику з внутрішнього боку.)

5. «Не впусти»

(Піднімаємо каштани з підлоги, тримаючи їх між пальцями.)

6. «Притисни»

(Притискаємо каштани до кожної долоньки пальчиками.)

7. «Вісімка»

(Прокручуємо два каштани в одній долоні.)

Масаж кисті руки шишкою
Дощові краплинки
Торкнулися руки,
Їх зовсім не бояться
Всі наші малюки.

(Погладжування: на рахунок один — рух шишкою по зовнішній поверхні лівої руки від пальців до ліктя; два — по внутрішній поверхні; три — по зовнішній поверхні; чотири — по внутрішній поверхні.)

Дощик крапає частіше,
По руці він б'є сильніше.
Хай водичка ллється, ллється —  
З неї сила додається.
(Постукування у такій самій послідовності. Погладжування. Загалом 12 рухів.)

Театр і театралізована діяльність 
          
у практиці логопедичної роботи

Підвищення ефективності колекційної роботи з дітьми з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ) – одне з головних завдань, що стоять перед вчителями-логопедами і психологами дошкільних навчальних закладів. Сучасні спеціалісти в пошуках ефективних засобів корекції все більше орієнтуються на використання різних видів мистецтва. За останні роки виріс інтерес до механізму впливу мистецтва на дитину з ФФНМ. Психокорекційна програма, побудована на різноманітних видах мистецтва, може здійснити значний корекційний вплив, комплексно діючи на дітей.

Для вирішення комплексу психокорекційних завдань головним методичним засобом було обрано театральну діяльність.

Впровадження в практику роботи даного напрямку є надзвичайно перспективним.

Дитина з ФФНМ, засвоюючи свою роль в казці, потрапляючи в конкретне казкове середовище, виявляє активність і зацікавленість до участі в театралізованій діяльності, стає впевненою у правильній вимові звуків.

Рання інтервенція в психічний розвиток дитини засобів театралізованої діяльності є етично обумовленою і правильною.

Театральне мистецтво таке близьке й зрозуміле дітям – адже в його основі лежить гра, найголовніша річ для малюка.

Як вважають сучасні авторитетні дослідники, мистецтвознавці, педагоги великі можливості театралізованих ігор такі:

  • беручи участь в театралізованій діяльності, діти ознайомлюються з навколишнім світом, а вміло поставлені педагогом питання спонукають дошкільників думати, аналізувати, робити висновки та узагальнення;

  • з розумовим розвитком тісно пов’язана досконалість мовлення. Під час роботи над виразністю слів персонажів активізується словник дитини з ФФНМ, вдосконалюється звукова культура мовлення, його інтонаційний стрій. Виконуючи роль, дитина зрозуміло, чітко промовляє текст; оволодіває літературною мовою. У неї покращується діалогічне мовлення, його граматична будова;

  • театралізовані ігри мають величезну роль для фізичного стану дитини, бо в процесі цих ігор активізуються всі життєві процеси;

  • зміст театралізованих ігор має моральне спрямування: це доброта, дружба, чесність,сміливість тощо. Часто-густо у театралізованих іграх дитина перевтілюється в найулюбленіший , і як правило,позитивний образ, надаючи властиві цьому образу риси;

  • театралізована діяльність є джерелом розвитку почуттів, глибоких переживань дитини, залучає їх до духовних цінностей;

  • театралізовані гри розвивають емоційну сферу дитини, змушують її співчувати персонажам, співпереживати подіям, які розігруються у виставі;

  • театралізовані ігри  - це важливий засіб розвитку в дітей емпатії, тобто здібності розпізнавати емоційний стан людини за мімікою, жестами, інтонацією; вміння ставити себе на ї місце в різних ситуаціях, знаходити адекватні засоби сприяння;

  • театралізована діяльність дає змогу формувати досвід соціальних навичок поведінки завдяки тому, що літературні твори або казки для дітей дошкільного віку мають моральну направленість (дружба, доброта, чесність, сміливість та н.). Саме здібність дитини до ідентифікації з образом, який сподобався, допомагає педагогам через театралізовану діяльність здійснювати позитивний вплив на дітей;

  • театралізована діяльність допомагає дитині розв’язувати проблемні ситуації опосередковано від імені якогось персонажу. Це дає змогу побороти бо боязкість, невпевненість в собі, в «чистоті» свого мовлення, сором’язливість.  Розвитку впевненості в собі та соціальних навичок поведінки сприяє така організація театралізованої діяльності дітей, коли кожна дитина має нагоду проявити себе в будь-якій ролі; сором’язливим, невпевненим у собі дітям допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили й можливості; невгамовним та неорганізованим  - навчитися витримки;

  • театралізовані ігри мають психологічний вплив на формування психологічного стану дитини.

Наявність театралізованих умінь дає змогу кожній дитині з ФФНМ грати будь-яку роль, сприяє участі в сценічному діянні незалежно  від таланту дитини, її емоційності та характерних особливостей. Так, «акторами» всіх свят, розваг, як правило, є одні й ті самі діти, в яких виходить краще, без особливих зусиль на  те з боку педагога, що приводить до зазнайства одних дітей, формування в них неадекватної самооцінки та примирення з відсутністю здібностей і байдужості до цієї діяльності дітей з ФФНМ.


"Акторське тренування"                       

Розвиток уваги та уяви у дітей з ФФНМ

Одним з головних питань «акторського тренування» є формування вмінь дітей 5-6 років брати участь в театралізованій діяльності.

Які ж типи підготовчих вправ спрямовані на розвиток розуміння образу?

Передусім це вправи на розвиток уваги та уяви, а також засоби образної та емоційної виразності, дитячий варіант «аутотренінгу».

      Ці вправи забезпечують поступову складність завдань, їх різноманітність з урахуванням міри труднощів і повтору та можливість повернення до будь-якого типу  на якісно новому рівні.

     Діти, в яких розвинена реакція на що-небудь, завжди швидко на все реагують, навіть в екстремальних ситуаціях. Пряма протилежність їм – діти неуважні. Проте кожна дитина може побороти свою неуважність, виховати в собі зібраність, постійно тренуючи пам’ять. А допомогти в цьому, може медитація, що означає зосереджене міркування.

Увага актора має бути «багатогранною», тобто такою, яка контролює одразу кілька об’єктів. Послідовно зосереджуючись на кожному з об’єктів, актор має перемикати увагу з одного об’єкта на інший. Увага дітей дошкільного віку нестійка, виникає на основі яскравих і сильних подразників та не характеризується як «багатогранна».

 Як організувати увагу дошкільників для наступної діяльності?

Спочатку педагог використовує словесні вказівки. Головним завданням вважається розвиток уваги, перетворення її на постійно діючий фактор. Особливу значущість з цього погляду мають вправи, під час яких діти вчаться контролювати свою увагу, тримати в полі зору кілька об’єктів, зосереджуватись на тому об’єкті, який у цей момент найважливіший, але водночас не випускати з поля зору інших.

      на розвиток слухової уваги проводить такі бесіди-ігри:

  • бесіда-гра «Про що говорить вулиця?». Ігрове правило: закрити очі, послухати уважно та сказати, які звуки чули на вулиці («Ви чули різні звуки?», «На що схожі ці звуки?»);
  • бесіда-гра «Про що говорить кімната?». Ігрове правило: послухати, які звуки чути в кімнаті; поміркувати що ці звуки означають.

       У такий  спосіб  можна  проводити бесіди-ігри на теми: «Звуки будинку», «Звуки природи» та ін., поставивши перед дітьми завдання на розрізнення звуків. Діти вчаться міркувати про ту звуки, які почули, тобто порівнюють, аналізують.

     Велике значення має самостійне придумування дошкільнятами різноманітних вправ на увагу, наприклад: «відгадати за звуком, хто це був чи що це було».

     Доречним є проведення бесіди-гри «Небилиці», в якій діти мають помітити  та назвати небилиці. Наприклад, у вірші «Небилиці» К. Чуковського дошкільнята відповідають на такі запитання: «Чи своїм голосом кричав горобчик?», «А який у ведмедя голос?» .

     Дітям подобається самостійно будувати найпростіші ритмічні малюнки, наприклад: «Як співає зозуля?» , «Як цвірінькає горобець?», «Як стрибає заєць?», та ін.

Важливим етапом роботи є розвиток дитячої уяви.

Уява виступає тим феноменом, який визначає якість будь-якої ігрової діяльності, особливо театралізованої. Є відомості про те, що театралізована гра має не лише велику емоційну привабливість, а й істотно впливає на розвиток уяви в дітей дошкільного віку, яка є одним з провідних показників результативності навчання. Справді, найуспішніший розвиток уяви відбувається в грі і театральній діяльності. Під час створення уявних образів дитина користується комбінуванням раніше отриманих зображень, їх перетворюванням, що проводиться шляхом аналізу та синтезу наявних у неї уявлень. Що яскравіші та глибші ці уявлення, то вище рівень уявленої ситуації. Створюючи нові образи, дитина надає речам невластиві їм якості, наділяє їх здібністю до перетворення, використовує заміщення, а для створення різких протилежностей – перебільшення.

Як розвивати уяву в дітей дошкільного віку?
Педагог пропонує дітям придумати свої власні небилиці, а відтак передати їх зміст у малюнках. Наприклад, усім відома казка, в якій головну героїню Царівну Несміяну ніхто не може розсмішити. Тому це можуть спробувати зробити діти, придумавши свої жартівливі історії.

    Цікавим є також для дітей завдання знайти різні образи в природному матеріалі (жолудях, листках, шишках, палицях тощо), а потім відповісти на такі запитання: «Подивись уважно, що вони тобі нагадують?», «На що схожі?», «Що можна додати до них, змінити в них, щоб вийшло щось інше?»

      Для формування поняття про дію як мову театрального мистецтва використовуються вправи на пошук дії, характерної для удаваного об’єкта. Наприклад, дитина тримає хутрову шапку, ніжно гладить її, «чеше за вушком», а діти відгадують: «Це не шапка, а собака чи киця».

     Має значення й гра-показ певних дій, за характером яких дошкільнята визначають, що це за річ. При цьому педагог відзначає найбільш вдалі, точні, виразні засоби, як використовувала  дитина.

    Проводяться також вправи-спостереження, наприклад , «Мандрівки за хмаринками». Звернувши увагу на небо та побачивши, які чудові пливуть хмаринки, діти можуть помандрувати за ними, відповівши потім на запитання: «Як ти гадаєш, на що схожі хмаринки?»; «Що вони тобі нагадують?»; «Як ти гадаєш, про що розмовляють між собою хмаринки?»; «Про що б ти міг поговорити з хмаринками?».

    Продовжуючи вирішувати завдання з розвитку уяви, педагог пропонує дітям придумати, а потім розповісти маленькі сюжети на означену тему, наприклад: «У перукарні», «У магазині»,  «У лікарні» та ін.

     Наступний прийом, який стимулює дитячу уяву – придумати закінчення речення, наприклад: «Виглянув пролісок, озирнувся та побачив …?»

    Полюбляють дошкільнята придумувати розповіді, які логічно та об’єднують два чи кілька предметів. При цьому в дошкільнят виховується вміння будувати сюжетну лінію, пов’язувати та відтворювати образи, події в своїй уяві  та передавати їх слухачам. Такі вправи сприяють розвитку творчої ігрової діяльності.

    Діти  придумують  також  цікаві  вітальні  слова  до  різних  свят (Новий рік, 8 Березня, Великдень, День народження та ін.) від імені казкових персонажів (Вовка, Снігової Королеви, Лисички, Червоної Шапочки та ін.) .

   У дошкільників розширюються можливості в створенні нових образів шляхом переробки матеріалу, отриманого під час сприйняття. Вони за власним бажанням проводять вправи із закритими очима: уявляють, що вони торкаються, гладять щось приємне, м’яке, холодне, гаряче, колюче, слизьке та ін. Наприклад: «Лід, грязюка, риба», «Їжак, цвях, ялинка», «Кожух, заєць», «Моя улюблена кішечка, мамин капелюшок».

     Для подальшого розвитку уяви вводяться додаткові вправи з мімікою, які додаються з метою перевірки в дітей вміння уявити, які зорові образи виникають в них у зв’язку з характером музики. От приклад  того, як діти говорять про «Вальс» із балету «Лускунчик» (музика П. Чайковського): «Там Фея танцювала», «Лускунчик і дівчинка пливли у човні по річці» та ін.

Засоби образної та емоційної виразності

    Як відомо, емоції та почуття супроводжуються часто виразними рухами – голосовими реакціями, мімікою, пантомімою. Щоб сформувати в дошкільнят усвідомлення суті театральної вистави – вміння перетворюватися, втілюватись, розуміти образ (тобто грати будь-яку роль), використовуються вправи, в яких передача характеру персонажу здійснюється за допомогою різних засобів образної та емоційної виразності.

     Доречно згадати, що ще М. Бахтін, міркуючи теоретично, відзначив, що найбільш природно починати з пантоміми, бо розвиток жесту обумовлює розвиток слова. Тому вправи цього типу можна збудувати в такому порядку: жести, пози, міміка, пантоміма, інтонація.

   Мета першої групи – формування вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за допомогою жестів, добирати власні виразні жести.

   Мета другої групи – формувати вміння визначати особливості  зовнішнього проявлення емоційного стану за різними позами та складати свої пози відповідно до настрою та характеру  героя.

   Мета третьої групи – розвиток уміння визначати настрій людини за схематичними малюнками, виразом обличчя дитини чи дорослого, вміння знайти засоби виразності для адекватного вираження свого настрою за допомогою міміки.

   Мета четвертої групи – формування вміння визначити властивості зовнішнього проявлення емоційного стану за виразними рухами всього тіла та складати свої пантомімічні сценки.  

   Мета п’ятої групи  - формування вміння розуміти та емоційно висловлювати різні душевні стани за допомогою інтонації.

     Як стверджує знавець психології людського спілкування Аллан Піз, одним з найменш помітних і водночас найбільш невербальних є сигнал, який передається долонею руки. Як розвинути в дошкільнят уміння визначити особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за виразними рухами рук, виражати жестами та пластикою рук певний емоційний стан, точно та послідовно виконувати кожну фізичну дію без предметів?

      Бесіду про ознайомлення дітей із жестами можна розпочати так: «Давним – давно, коли люди ще не вміли розмовляти, вони розуміли один одного за допомогою різних рухів, жестів. А чи помічали ви, як під час годування маленька дитина раптом починає крутити головою з однієї сторони в другу, щоб ухилитися від ложки, якою її годують батьки? Як ви думаєте, що хотіла сказати цими рухами дитина? Звісно, вона вже не хоче їсти. Виходить, що іноді без слів можна зрозуміти, що хоче сказати людина.

   Дітям дошкільного віку цікаві вправи ігрового характеру, в процесі яких вони вчаться розв’язувати певне завдання жестами, наприклад, «дуже гаряче», «замерз», «болить» та ін. Такому узагальненню сприяють вправи ігрового характеру «От він який», у процесі яких діти відгадують за жестами предмет («м’яч», «олівець», «книга» та ін.) .
 Ускладнення вправ припускає зміну не тільки характеру та кількості рухів, а й самого сценічного образу. Він стає найбільш узагальненим і його втілення потребує більшої самостійності, індивідуальної творчості, наприклад: «листя, що опадає», «схід сонця», «квітка, що розпускається».

     Наступна серія вправ забезпечує розвиток у дітей старшого дошкільного віку вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за різними позами та складати свої виразні пози.

    Роботу з дошкільниками над позами можна починати з визначення настрою чи характеру реальних фігур, зображених  на малюнках: веселий, засмучений, сумний, переляканий, здивований, захоплений та ін.

       Корисне також читання віршів, де діти самі використовують різне положення рук, ніг, голови, тулуба, наприклад у вірші К. Чуковського «Тарганисько»:

«Тарганисько»

…От де звірі звеселіли, оточили горобця,
Обіймають, вихваляють переможця-молодця!
Осли йому пісню по нотах ведуть,
Козли бородою дорогу метуть.

      Діти охоче стають самостійно в умовну позу в іграх «Море хвилюється», «Зроби фігуру» та ін. У цих традиційних іграх вчитель-логопед пропонує дитині дати обґрунтування прийнятої пози, кожного руху тіла приблизно так:

- Чому ти вибрав саме цю позу, а не іншу для передачі цієї фігури?
- Поміркуй, яку ще фігуру можна зробити.

    Спочатку дошкільнята обмежені у виборі засобів виразності, вміння імпровізувати тільки утворюється, тому вони використовують додаткові пояснення, які роблять образ упізнаваним.

     Далі вводяться вправи на визначення та знаходження одного, але найбільш яскравого руху, жесту, пози, мімічного вираження, яке б робило образ таким, який легко упізнається, наприклад: «стара», «Баба Яга», «товстун», «дерево»  та ін. Такі вправи розвивають здібність до творчого пошуку засобу виразності, фантазії. Діти намагаються усвідомити, для чого вони це роблять, повірити в уявні обставини, привчаються пов’язувати рухи з відповіддю на питання: чому, для чого воно здійснюється.

     Подобається дошкільникам також і групові пози. Так, домовившись заздалегідь, що чи кого вони будуть удавати, діти придумують різні композиції, наприклад: «фонтан», «автобус», «стіл», «рояль» та ін.

     Під час виконання таких завдань дошкільнята вчаться відтворювати рухи, які відображають особливості того чи іншого образу та мають наявність елементів творчої трактовки. Вони стають чіткішими, виразніше виділяються такі засоби образної виразності, як пози і жести, набувають стійких навичок і вмінь у рухах.

       Кращим мовленням є мовлення емоційне. Для того щоб дитина емоційно розмовляла, вона має правильно виражати свої емоції та розуміти емоції інших. Для цього необхідно розвивати м’язи обличчя, використовувати природні мімічні рухи.

     Розвиваючи  м’язи  обличчя,  дитина  з  ФФНМ  покращує  рухову  активність щоб губ та щік, готуючи їх до більш складних вправ. Спочатку тренуються окремі лицеві м’язи (дитина надуває та втягує щоки, зажмурює очі, посміхається, хмурить лоб, скалить зуби тощо). Потім логопед пояснює дитині, що вони відображають складні почуття – радість, смуток, образу тощо.